Я розшукаю на папері
Оцю розсипану печаль
І поцілую темно-древні
Уста забутих знань...
Вони тремтливі і вологі,
Хоча дощів нема,
Думки мої під Божі зорі
Цілунок цей здійма...

Даруй мені своє кохання,
Даруй себе, даруй любов,
Даруй увечері і зрання,
Даруй опівдні знов і знов.

Даруй навік той скарб безцінний,
Тримати його в руках своїх,
І в щасті, майже Богу рівний,
Я ниць паду до ніг твоїх.

Душа, як голуб, в клітці б'ється,
Коли коханої не чує голос.
І тіло тлінне кинути все рветься
Шукать летить і в заметіль і в холод.

І лише сонця промінь, що коханням зветься
Усе єство безмежно заспокоїть
Теплом наповнить. Смуток цей минеться.
Душа, як голуб, світу усміхнеться!

Як сонце хмарку зустрічало в безмежній висоті небес,
йому у серці тепло стало коли побачив він тебе,
Від поцілунку посміхнулась, в очах засяяла зоря,
ти пам’ятай моя кохана - від тебе кращої нема.