Мої думки в незвичнім плині
Мов ноти стеляться, летять
Вони сплітають павутиння
Під серця стук й дихання такт.

Все так раптово, навіть швидко
Як літній дощ в спекотний день,
Так несподівано, нестримно,
Та ні ж, сплапновано день в день.

Зірки на небі мерехтіли
Вони спадали нам до ніг
Їм мабуть також нетерпілось,
Щоб посміхнулись ми й до них.

Я не боюсь тобі зізнатись,
Можливо в котре, хоч й тремчу,
Заглянь лиш в очі і побачиш -
Як щиро я тебе люблю!

Роздіті мрії, стиглі фрукти,
нектар із манго на столі,
роздерта блуза, поцілунки,
й погаслі свічки на землі.
Тіла, що в щасті загубились
й душі гармонії фонтан,
мабуть для цього народились
й тому не боїмося ран.

Якби я був сльозою в Твоїх очах -
то скотився б в низ, щоб поцілувати Тебе.
Якби Ти була сльозою в моїх очах -
я б ніколи не плакав, щоб не втратити Тебе.

Твої губи я хочу відчути,
твоїм подихом хочу дихнути,
твоє серце я хочу забрати,
свою душу тобі лиш віддати!